ДМИТРО СТЕПАНОВИЧ БОРТНЯНСЬКИЙ
(1751–1825)
Народився 1751 року в Глухові. Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його вирізнили з-поміж однолітків за сильний голос і музикальність і забрали до Петербурга в хорову капелу, де він навчався у керівника капели, італійського композитора, аранжувальника Бальдассаре Галуппі. Згодом Галуппі, за вказівкою цариці Єлизавети Петрівни, бере свого вихованця до Італії, де він навчається протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. В Італії було з успіхом поставлено опери Бортнянського на італійські лібретто - «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».
У 28-річному віці Бортнянський повертається в Петербург, де стає придворним капельмейстером, а з 1796 року — керівником придворної капели, складеної майже виключно з вихованців Глухівської співацької школи. ("Прибульці (малороси) зайняли тут (у Великоросії) найвидніші і найвпливовіші місця, від ієрархів до управлінь консисторій, ними влаштованих, від вихованців царської родини до настоятелів монастирських, до ректорів, префектів і учителів ними таки заснованих шкіл, до кабінетних і типографських учених, діловодів, дяків, секретарів. Усе майже підпадало під їх безперечний вплив: богословське учення, виправлення священного й богослужебного тексту, друк, церковна адміністрація, храмовий, громадський і домашній спів, ноти… “- напише П.Бессонов. 1871.)
1782 року в Петербурзі вийшла друком «Херувимська» Дм.Бортнянського, 1784 року — триголосний хор «Хай виправиться молитва моя». Дмитро Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня.
Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібретто «Сокіл» (1786), «Син-суперник» (1787), пасторальну комедію «Свято сеньйора» (1786) та ін. 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Д.Бортнянського. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.
Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. Він написав гімн «Співець у стані руських воїнів» на слова поета М.Хераскова, присвячений подіям війни 1812 року. В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості.
Помер Бортнянський 1825 року в Петербурзі. В останній день життя він викликав до себе свою улюблену капелу і мід звуки власного духовного концерту тихо пішов з життя. Повне зібрання його творів у 10 томах вийшло лише 1882 року за редакцією П.Чайковського.
Природа наділила Дмитра Бортнянського талантом, працелюбністю та доброю вдачею, що сприяли йому у зростанні в сповненому інтриг дворі російських імператорів. Інструментальна музика Бортнянського мала великий успіх ще в Італії, але найголовніше те, що Бортнянський наповнював її інтонаціями народних пісень, церковних кантів, мелодіями багатоголосного українського церковного співу та кобзарського мистецтва. Усе це, переплавлене з впливами західноєвропейськими, зокрема й італійськими, витворило неповторний стиль творів Бортнянського, інтерес до яких не згасає і в наш час.
Музична спадщина Бортнянського величезна. Він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Недаремно творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен.
Незважаючи на прикладне призначення концертів, які створювалися здебільшого з нагоди якихось двірцевих урочистостей чи ювілеїв, вони володіють не лише видатними художніми вартостями, а й великим розмаїттям внутрішнього змісту. У концертах та хорових творах пізнішого періоду композитор більше віддається своїм спогадам, насичує їх піднесеною й витонченою лірикою, в якій час від часу трапляються прямі ремінісценції українського народного та духовного мелосу.
Бортнянський своєю творчістю утвердив традиції українського хорового співу в репертуарі Петербурзької хорової придворної капели, яка складалася у переважній більшості з носіїв українських музичних традицій, перейнятих в Глухівській школі. У XVIII віці, ще за цариці Катерини наші ж українці заснували і саме національне російське співання, куди вони поклали свою душу, викохану на українському грунті. В останньому, тридцятому концерті, написаному у 1790-х роках теплим ліричним струменем, немов духовний рефрен, звучить інтонація рідної Бортнянському української пісні.
Майже півстоліття життя Бортнянського було пов’язане з музичною освітою, з найважливішими процесами становлення музичної культури в Росії. Водночас Бортнянський своїми коренями належить українській культурі, її давній музичній та хоровій традиції, яка пізніше розвинулася у творчості видатних українських композиторів М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Дремлюги, Л.Ревуцького, К.Домінчена, Б.Лятошинського та ін.
НА ФОТО: Д. С. Бортнянський. 1788.
Автор портрету: М. І. Бельський (1753–1794), холст, масло. Державна Третяківська галерея, Москва.
